Студенти агроколеджа в Житомирі справляють нужду під вікнами

15.09.2020 22:42
shadow

Бачить Бог я не хотіла виносити це на широку публіку, до останнього сподіваючись знайти взаєморозуміння з іншою стороною конфлікта. Проте мені просто не залишили вибору і тепер я змушена банально захищати своє здоров’я та життя. Ніколи не думала, що до такого дійте. За все своє життя я потрапляла в різні перипетії, але щоб в мене стріляли – це вперше.

Об этом сообщает FIB

Почну з передісторії.

Вже багато років я живу в Житомирі в провулку Учбовому, в будинку №4 на Крошні. Прекрасне, затишне місце, якби не одне «але». Напроти нас знаходиться гуртожиток №2 аграрного коледжа. Та й в принципі гуртожиток не проблема. Проблема в тих студентах, які в ньому мешкають.

Кілька років ми потерпаємо від цих молодих людей. Вони регулярно викидають в наш двір сміття, пляшки, харчові відходи, шприци, презервативи і навіть використані гігієнічні засоби. При чому нерідко це робиться демонстративно, навіть з бравадою.

Окрім цього регулярними стали гучні нічні пиятики, приправлені відбірною лайкою, бійками та справлянням фізіологічної нужди просто під вікнами. І знову ж таки, нерідко це робиться демонстративно: гляньте, ми будемо робити, що хочемо і ви нам нічого не зробите. З огляду на те, що поліція повністю ігнорує наші скарги, це цілком відповідає дійсності. Ми справді нічого не могли їм зробити впродовж кількох років.

Весь цей час ми намагалися привести наше сусідське співіснування в цивілізовані рамки. Проте нам грубили, погрожували і насміхалися. Найбільш дике те, що керівництво навчального закладу максимально ігнорує наші скарги і з усіх сил «морозиться» не бажаючи якось вирішувати цю проблему. «Вони ж діти, відчепіться від них» — ось що нам сказала вихователька згаданого гуртожитку. На наші зауваження, що це дорослі, повнолітні люди, які повинні відповідати перед законом за свої дії, над нами посміялися.

І ми б можливо і далі намагалися достукатися, якби ситуація не почала набирати загрозливих масштабів.

Спочатку в нашому дворі студенти розбили покрівлю гаража і зіпсували стіну нашого будинку, знову ж таки активно кидаючи відходи. Коли ми звернулися до керівництва коледжа за відшкодуванням матеріальних збитків, там розвели руками «а шо ми можемо їм зробити?». Проте, як виявилося, це ще було не дно.

31 серпня з приміщення гуртожитку з пневматичної зброї обстріляли наш двір. При чому кілька разів за день. А потім так само «привітали» нас і з 1 вересня.

Матір божа, це просто диво, що ця сволота тоді ні в кого не влучила. Хоча під час обстрілу я сиділа в кімнаті за столом біля вікон, в які потрапили кулі. До цих пір приходжу до тями і тремчу, коли дивлюся на продірявлене скло. Я вирішила принципово не міняти їх, допоки ця справа не почне нормально розслідуватися.

А вона поки не розслідується. Від слова «зовсім». Керівництво коледжу звично проігнорувало наші скарги (живі ж всі, неушкоджені, чого ви починаєте), дільничий поліцейський ДО ЦИХ ПІР не прийшов, з місцевого відділку, куди ми написали заяву, теж ніякої реакції.

Ви знаєте, я — не конфліктна людина, але моє терпіння просто скінчилося. І не лише моє. А й всіх моїх сусідів, яким урвався терпець — і від того, що відбувається, і від абсолютного беззаконня та безкарності. Не ми почали цю війну.


Цього разу ми не обмежимося звичним походом до керівництва коледжу та поліції, о ні. Ми підемо до головного управління та міського голови. І піднімемо цей конфлікт на максимально високий рівень, на який тільки зможемо.

Толерантна дипломатія скінчилася.

Татьяна Бурковская, facebook

Бачить Бог я не хотіла виносити це на широку публіку, до останнього сподіваючись знайти взаєморозуміння з іншою...

Опубликовано Татьяной Бурковской Воскресенье, 6 сентября 2020 г.

Джерело статті: “http://zhzh.info/blog/2020-09-09-24008”

Оставить комментарий